За 20 років середньодобовий обсяг споживання продуктів харчування зріс на 12%. Відносно небагато, але в масштабах всього світу тенденція обіцяє колосальні прибутки для представників харчопрому.
Дмитро Приходько, економіст інвестиційного центру Департаменту технічного співробітництва Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (ФАО) розповідає — як саме цим скористатися.
Населення Землі збільшується і багатіє. Пропорційно поліпшується якість харчування — за останні 20 років споживання продуктів на одну людину в середньому в світі підвищилося з 2600 до 2900 калорій. Тенденція збережеться і далі: до 2028 року населення збільшиться до 8,4 млрд осіб, а до 2050 року — до 10 млрд, а добробут продовжить рости. Однак потрібно зазначити, що цей тренд розподілений по світу нерівномірно: наприклад, на європейському ринку споживання продуктів харчування зросло всього лише на 4%, тоді як в найменш розвинених країнах зростання склало 20%. І це — орієнтир для пошуку нових ринків збуту української аграрної продукції, адже в найближчі роки найбільший приріст міського населення спостерігатиметься саме в Африці і Азії.
Якщо говорити про збут в розрізі окремих продуктів, то в найближчі роки попит на молочну продукцію, пшеницю, кукурудзу, цукор та рослинні олії виросте в Індії. В Африці один з найперспективніших ринків збуту буде в країнах на південь від Сахари, де виросте споживання пшениці, цукру, м’яса, молочних продуктів і рослинних олій.
Зростання споживання продуктів буде спостерігатися і на вже традиційних ринках Північної Африки і Близького Сходу, де будуть більше споживати пшениці, цукру, молочної продукції і кормового білка. У частині пшениці найбільш перспективним ринком збуту для українських аграріїв є ринок Єгипту — протягом 8 років він збільшить імпорт на 2 млн тонн у порівнянні з нинішнім рівнем. Також збільшать закупівлі пшениці інші країни північної Африки, особливо — Алжир, а також Ефіопія, Судан, Нігерія і Південна Африка. Істотне зростання імпорту пшениці буде спостерігатися і в Південно-Східній Азії, куди Україна вже традиційно експортує — Індонезія, Малайзія, В’єтнам, Філіппіни та інші країни.
Сьогодні українські виробники (безсумнівно) і політики (дискусійно) можуть пишатися рекордами експорту вала зерна і олійних культур. Але за останні 6 років валовий експорт зерна в вартісному вираженні — не виріс. Більш того, вартість експортованого зерна і олійних навіть знизилася на 2%. Водночас експорт з України продуктів перероблення за той же період в абсолютних цифрах виріс хоча значно, але в процентному співвідношенні — на 17%. На сьогодні в структурі українського аграрного експорту 92% становить неперероблена сільгосппродукція (якщо не враховувати в підрахунках соняшникову олію), хоча в середньому в світі цей показник становить 62%
Для порівняння, Польща, будучи нетто-імпортером продовольчих калорій, є нетто-експортером доданої вартості в продуктах харчування. Іншими словами, Польща може імпортувати зернових культур на 1 млрд доларів, але при цьому експортувати продукції хлібопекарської галузі на 2,5 млрд доларів. Така ж успішна модель бізнесу є і у Туреччині, яка імпортує українську пшеницю, переробляє її, і потім експортує борошно в країни Близького Сходу і північної Африки, з якими у неї підписані угоди про вільну торгівлю. Єгипет також сьогодні купує українську пшеницю, виробляє борошно, і в рамках тих угод, які у нього укладені з країнами Африканського континенту, може експортувати її. А український виробник борошна тим часом при спробі продати на ці ж ринки борошно буде стикатися з митом мінімум 5%.
Український внутрішній ринок — дуже обмежений, тому якщо Україна хоче заробляти на доданій вартості, то вона може реалізувати цей план лише експортуючи. Доступ на зовнішні ринки критично важливий для нашої країни. І питання розвитку цих ринків — це питання укладення угод про вільну торгівлю з новими країнами, обговорення умов доступу. Тут потрібно разом попрацювати і нашому зерновому сектору, і уряду.