У переліку перспективних напрямків для співпраці України і Туреччини несподівано з’явилося ще одне — розведення племінних овець. Причому, Україна в цьому випадку виступає постачальником. За три роки на турецьку ферму прибули близько 3 тис. овець породи Романовська і Меринос, вирощених в Рівненській області. Однією з умов такого експорту стала заборона на подальший їх перепродаж або забій в Туреччині протягом двох років після того, як вони доставлені з України. Ще більшої оригінальності цьому кейсу додає той факт, що племінну вівцеферму в Україні заснував у 2016 році і відтоді успішно розвиває відставний підполковник турецької армії Мустафа Сабрі Сіпахіоглу, засновник ТОВ «Сіпер». Він розповів iAgro про те, яких інвестицій потребує племінне фермерське вівчарство, на яких ресурсах тримається цей бізнес, і чому в його планах — створити на Рівненщині цілу екосистему для «зеленого» туризму.

У період з 1988 по 1993 рік я служив в Генеральному штабі Збройних сил Туреччини. Пішовши у відставку, вирішив зайнятися сільським господарством. Чому прийняв таке рішення? Коли в 1990 році закінчилася «холодна війна», я зрозумів, що військова людина має спрямовувати свої сили і знання в мирне, інтелектуальне русло.

Цивільне життя почав в січні 1993-го в Москві. А в 1998-му вперше приїхав в Україну. Спочатку працював в сфері оборонних і космічних технологій. Фермерством професійно почав займатися з 2016 року. До цього у мене вже був подібний досвід, але, скоріше, аматорський: в 2002-2004 рр. в Криму допомагав організувати ферму сім’ї кримських татар. Тоді почали з вівчарства, а продовжили вирощуванням великої рогатої худоби (корови, бики).

Нинішнє фермерське господарство заснував на базі колишнього колгоспу в с. Деражня Костопільського району Рівненської обл. Викупив земельні паї, потім приватизував кілька інфраструктурних об’єктів колгоспу. До завершення цього процесу між Україною і Туреччиною було підписано договір про експорт з України на розведення двох порід овець — Романовська і Меринос. І ми на сімейній раді ухвалили рішення, що будемо займатися саме цим.

В кінці лютого 2017 року до нас надійшла перша партія овець. І з того часу основа мого бізнесу — розведення і відправка живих породистих овець до Туреччини. За договором, туди повинні поставлятися вівці віком від 6 до 18 місяців. Як тільки вони потрапляють на турецьку територію, їх реєструють, ставлять на облік, і 24 місяці їх не можна продавати або вбивати. Людина, яка їх купує, зобов’язана їх далі вирощувати.

Я живу в Україні останні 20 років і знаю умови ведення бізнесу в цій країні. З кожним пайовиком землі полягав прямий офіційний договір, без будь-яких посередників. Що стосується колишнього колгоспу, то будівлі були викуплені за цінами, встановленими державою. Ремонт робився з підручних матеріалів, своїми силами, руками місцевих будівельників за підтримки декількох майстрів з Туреччини, яких я запросив.

Так що тепер можу сказати, що на кожному квадратному сантиметрі ферми є крапля мого «поту і крові». Але позначити конкретну цифру витрат дуже складно. Якщо говорити про те, скільки грошей потрібно іноземному інвестору, щоб організувати бізнес такого плану в Україні, то «в кишені» має бути від 300 тис. до 500 тис. доларів. Решта залежить від уміння і навичок. Але в цю суму не входять вівці. Мінімальна вартість покупки вівці для розведення за межами України становить від 120 до 500 євро, а на внутрішньому українському ринку ціна стартує від 140 євро. Щоб окупити інвестиції в фермерське господарство, за моїми оцінками, необхідно близько чотирьох років.

Площа ферми для розведення племінних овець становить 9 га. Місцеві жителі допомагають в роботі: залучаємо 7-8 найманих працівників. У штаті є ветеринар, який за 2,5 роки став найкращим фахівцем по дрібній рогатій худобі в регіоні. Для забезпечення овець кормами на площах ферми вирощуємо конюшина і овес — цього достатньо. А коли раніше було більше поголів’я, орендували близько 70-80 га землі під літні пасовища. Якщо потрібні великі обсяги кормів, домовляємося з місцевими жителями, співпрацюємо на основі бартеру і взаємодопомоги. Також разом з Інститутом сільського господарства Карпатського регіону НААН України розробляємо новий вид корму для овець, який можна гранулювати.

В цілому, утримання однієї вівці обходиться в 10-15 грн/день, але ця сума може варіюватися. Одноденний раціон складається з близько 400 г зернових (овес, просо, кукурудза) і до 2,5-3 кг зеленого сіна, а також чистої води, яку потрібно міняти в поїлках кожен. Крім того, в останній період вагітності вівцям в їжу додаємо вітаміни, а відразу після народження і маткам, і ягнятам даємо біодобавки. Оскільки у Романівської породи в одному посліді народжується до чотирьох ягнят, новонародженим овечок іноді не вистачає материнського молока. Тому ми придбали ще невелике стадо кіз, яких доїмо і догодовуємо ягнят.

Зараз ми реалізуємо другий етап бізнесу — селекційний проект, пов’язаний з очищенням племінних порід Романовська і Меринос. Для цього підписали договір з Інститутом сільського господарства Карпатського регіону НААН України. В рамках цього проекту на фермі утримується 200 овець, по 100 штук кожної породи. Що стосується виробничого потенціалу нашої ферми в контексті поголів’я, то в перспективі можемо утримувати до 10 тис. одиниць дрібної рогатої худоби.

На першому етапі роботи ми отримали хороший досвід вирощування, селекції, схрещування. І відправили якісних овець для розведення на свою ж ферму в Туреччину, щоб розвивати цей напрям там. Можна так сказати — переклали з однієї кишені в іншу. На другому етапі наша мета трохи змінилася: тепер хочемо займатися саме племінним господарством як по дрібному, так і великою рогатою худобою, а також вирощувати птицю, щоб виходити на європейський ринок. Також є бажання разом з інститутом вийти на ще більш серйозний науковий рівень, щоб піднімати сільське господарство України. Крім овець, вже тримаємо на фермі трьох корів, 18 маток-кіз і двох козлів. І навіть коня. Спостерігаємо за кожним видом і набираємося досвіду.

В Україні я живу і розвиваю ферму не тільки для того, щоб заробити грошей. Хотів би в ще створити цілу сільськогосподарську екосистему з елементами «зеленого» туризму. Для цих цілей ми вже орендували озеро на 49 років, на його березі плануємо побудувати невелику базу відпочинку, місце реабілітації та релаксації для людей, далеких від землі. Щоб вони могли тут пожити, посадити квіти, погодувати тварин, відпочити від міської суєти. Зараз більше потребуємо не в робочих, а в людях, які будуть любити і вкладати душу в цю справу.

Мета наступного року — щоб гості, які будуть нас відвідувати, харчувалися безпосередньо нашої фермерською продукцією. І замовляли її, їдучи від нас.

Ми відкриті до спілкування і готові поділитися з фермерами України досвідом з розведення овець і тонкощами їх експорту. Якщо племінне розведення отримає відгук внутрішнього ринку, то будемо продавати овець і тут.

Будні експериментального господарства можна побачити на фото.