iAgro продовжує серію публікацій, присвячених нішевому агробізнесу в Україні. Ми вже розповідали про те, як в західних областях вирощують буйволів і племінних овець. Потім сфокусували увагу на рослинництві — освоєнні ринків аспарагуса і фундука, потім познайомилися з нюансами виробництва автентичного алкоголю, вирощування тропічних фруктів і східної пряності — шафрану, а також — особливостями виробництва батата, халяльної яловичини, амаранту, ківі і вирощування рідкісних рослин з цілющими властивостями. Розповіли про те, як українські фермери культивують південну ягоду — кизил, і чому цей бізнес перспективний в наших широтах. Тепер пропонуємо опосередковано доторкнутися до вирощування високовартісного «французького делікатесу» — трюфеля.

Олександр Джига, фермер, керівник ТОВ «Санберрі Україна», розповів iAgro, як несподівано долучився до сімейної традиції, яка має всі шанси стати прибутковим бізнесом.

Я змалку зі своїм батьком збирав гриби, які він називав «волове серце». Це він навчив мене збирати ці гриби, а мого батька навчив збирати його батько, а мого діда вчив його батько, мій прадід, який працював єгером у відомого генералісимуса Олександра Суворова.

Ми шукали гриби там, де свині порили землю. І батько часто розповідав, що десь у Франції збирають такі ж гриби, але французи називають їх «трюфель».

Потім, уже дорослим, я почав цікавитись цим грибом, і з’ясував, що ще за часів царської Росії багато поміщиків займались трюфельним промислом, в тому числі – і на території України. Тоді була мода на все французьке, і в кожному ресторані, який себе поважав, подавали трюфель. Виявляється, Україна експортувала тоді біля 80 тонн трюфеля в Європу щорічно, не рахуючи тих грибів, що споживалися на місці.

І з 2016 року я почав експериментувати і пробувати вирощувати трюфелі. Познайомився з головою Асоціації фермерів Південної Італії, саме там вирощують один з найдорожчих трюфелів – білий. Але конкуренція – є конкуренція, і не всі охоче діляться інформацією. Тому доводилось вивчати і архівну літературу, знаходити в ній наші, українські села, на території яких колись були трюфельні плантації. Я їздив по цих селах, розпитував літніх людей – де були колись насадження дерев, під якими вирощували ці гриби, ходив там, шукав. Деякі плантації були знищені ще за радянських часів, розорані на поля. Довелося проаналізувати багато інформації, щоб зрозуміти – де краще всього росте гриб, і чому саме там.

Плантації трюфеля в Італії та Франції дають врожай 15, максимум 20 років. А у нас цей гриб вже росте 220 років, і нічого йому не заважає. Отже, можна і в Україні організувати промислове вирощування трюфелів.

Ми почали займатись цим бізнесом з 2016 року: купили в Іспанії та Італії дерева, мікоризовані грибом, коштували вони від 15 до 25 євро. Зараз вирощуємо трюфелі на площі лише в один гектар, але загалом вклали в цей гектар вже 12 тис. євро. Перший врожай очікується лише через три роки, а масове плодоношення починається на 7-8 рік.

Зараз ми розвиваємо 12 видів трюфеля. Чорний літній трюфель занесений до Червоної книги, і його промислове збирання заборонене, а от всі інші види можна вільно вирощувати і продавати.

Якщо займатися трюфелем, то перша вимога – земля повинна бути обов’язково приватною власністю. Тому що вкласти 12 тисяч євро в гектар, щоб потім, коли піде максимальне плодоношення, якийсь чиновник одним розчерком пера забрав у вас 10 чи 12 років життя і весь прибуток, – не дуже цікаво.

Друге, що потрібне трюфелю – це наближеність до води. Інтенсивні плантації обов’язково повинні бути там, де є хороше, якісне зрошення.

Третій фактор – ґрунт. Він повинен бути незакислений, насичений мікроелементами в певній пропорції, повинен прогріватися. Найкраще, коли плантації розташовуються на південному схилі пагорбів. Слід також знати, що є гриби-антагоністи, які займають ареал трюфеля, і не дають йому розвиватися.

Трюфель французи називають «примхливим принцем», оскільки він любить екологічно чисті ділянки. При його вирощуванні не можна використовувати жорсткі препарати, гербіциди, тому що він не розвивається на ділянках, що засмічені хімічними речовинами. Але водночас у трюфеля і багато шкідників. Отже, думка про те, що можна посадити трюфель, а потім лише косити «капусту» – міф. Наприклад, для того, щоб вберегти гриби від кабанів, ми загороджуємо плантацію сіткою, а щоб захистити від трюфельної мухи, навкруги дерева обробляємо ґрунт мотоблоком – тоді гриби ростуть глибше, і муха до них не може дістатися.

За нашими розрахунками, окупності проекту вдасться досягти десь на 7-9-й рік, залежно  від врожаю. Якщо плантація даватиме врожай не дуже інтенсивно, то для окупності може знадобитися і 13-15 років.

Якщо брати середню європейську плантацію, то виробники збирають від 60 до 80 кг гриба з гектару. Але трюфелі – дуже дорогі гриби. Наприклад, чорний літній трюфель (Tuber aestivum), який занесений до Червоної книги, коштує від 50 до 200 доларів. Ціна на чорний бургундський трюфель (Tuber uncinatum) стартує від 150 євро і доходить до 450 євро. Це оптові ціни за кілограм.

Той трюфель, що ми придбали в Іспанії, коштує зараз від 1,5 до 3 тис. євро за кілограм, є чорний перигорський трюфель, ціна на який стартує від 1,5 тис. євро і доходить до 4-4,5 тис. євро за кілограм. Він найцікавіший для культивації. А найдорожчий – білий – трюфель коштує від 4 до 9 тис. євро в залежності від сезону, якості, розміру. Великі екземпляри продаються за ексклюзивною ціною, але постає питання швидкої доставки.

Ціни різні, але я знаю випадки, коли трюфель, який коштує 50 доларів, в ресторані продавали за 1500.

Вирощування трюфеля не потребує багато робочих рук, на нашому гектарі працює п’ять осіб: це я, моя дружина, батько, мама і ще один мій партнер. А коли настає час сезонних робіт, то ми наймаємо ще до 10 осіб.

Загалом трюфелі цікаві не лише рестораторам. У мене багато мусульман купують трюфель для медичних цілей. Тому що цей гриб – ще й афродізіак для чоловіків. Тому літні мільйонери, які можуть собі це дозволити, регулярно їх споживають.