У понеділок, 5 листопада, Генеральна прокуратура України відзвітувала про вдало проведену операцію з екстрадиції зі Швейцарської Конфедерації громадянина України – екс-власника великого агрохолдингу, який підозрюється у вчиненні шахрайства та нанесенні збитків на суму майже 800 млн грн. Як стало невдовзі зрозуміло, йшлося про колишнього гендиректора та співвласника агрохолдингу «Мрія» Миколу Гуту. Чи вдасться державі стягнути з нього хоча б частину інкримінованої йому суми збитків, та загалом на яких умовах може проходити співпраця зі слідством, iAgro запитав у адвоката Олександра Мостового, юриста АФ Pragnum.
Деякі експерти почали іменувати цей випадок екстрадиції чи не найуспішнішим за всю історію незалежної України, адже до цього часу держава так і «не змогла» екстрадувати Павла Лазаренка, Віктора Януковича, Дмитра Фірташа, Олександра Онищенка та близько сотні інших топ-підозрюваних. Проте невдовзі стало відомо, що свою екстрадицію прискорив сам підозрюваний шляхом добровільної відмови від подальшого оскарження рішення швейцарського суду про дозвіл на його екстрадицію. Тобто, скоріш за все, він отримав певні гарантії від ГПУ, які дозволять йому безболісно перебувати на теренах батьківщини, при цьому співпрацюючи зі слідством.
Така версія підтверджується й тим, що вже 6 листопада Шевченківський районний суд міста Києва обрав підозрюваному найбільш м’який запобіжний захід – особисте зобов’язання, на якому, до речі, наполягав сам слідчий. Залишається сподіватися, що правоохоронці також погодили із підозрюваним суму збитків, яку останній добровільно компенсує в надії на суттєве пом’якшення (або ж взагалі звільнення) покарання. Навряд чи ця сума відповідатиме раніше заявленим збиткам у розмірі 800 млн грн, але це не перешкодить правоохоронцям голосно прозвітувати про чергове розкриття резонансного злочину та притягнення винних осіб до відповідальності.
На нашу думку, збитки будуть компенсовані приватним особам, а держава… як завжди, все або майже все «вибачить». В іншому разі, приватні кредитори підозрюваного, які також володіють серйозним фінансовим ресурсом, на відміну від держави не залишать винуватця у спокої і докладуть максимум зусиль для розшуку та арешту активів, левова частка яких виведена за кордон.
Слід зазначити, що цей випадок не є першим, коли топ-підозрюваний компенсує із великим дисконтом завдані збитки, а держава застосовує до останнього найм’якіший вид покарання. Наприклад, така історія відбулася у справі екс-заступника голови правління НАК «Нафтогаз України», який підозрювався у завданні збитків майже на півмільярда гривень. Натомість, компенсації у розмірі 100 млн грн на користь держави виявилось достатньо для уникнення тривалого позбавлення волі та отримання умовного покарання.
Наразі пригадати особливі успіхи правоохоронців у поверненні незаконно виведених за кордон коштів досить важко, хоча Генеральний прокурор час від часу звітує про чергові арешти чи повернення, оперуючи подекуди мільярдними сумами. Часткова правда в цих словах є: дійсно, значні суми виведених капіталів, зокрема колишніми можновладцями (наприклад справи «Лазаренка», «Януковича» тощо), були «заморожені» державами-членами ЄС та США, але їх повернення до України не відбувається внаслідок відсутності рішень українських судів, які б дозволяли це зробити. Примусове ж повернення коштів можливе лише після вироку суду. А його, як показує досвід, можна чекати не один рік: чого варті лише такі сумнозвісні епізоди, як «вишки Бойка» чи справа «Онищенка», слідство щодо яких може тривати роками, а до повернення коштів – не дійти взагалі.
У сьогоднішніх реаліях частіше за все викрадені кошти повертаються добровільно, коли винні особи мають намір «відбілитися» та йдуть на угоду зі слідством.
Водночас не можна не зазначити певні позитивні зрушення, які мають місце у сфері розшуку та повернення виведених активів. Нещодавно «під тиском», зокрема, ЄС та МВФ було створено спеціальний орган – Нацагентство з питань виявлення та розшуку активів (АРМА) – однією з функцій якого є забезпечення міжнародного співробітництва з відповідними органами іноземних держав, до компетенції яких належать питання щодо виявлення та розшуку активів. Аналогічні установи досить успішно функціонують у державах-членах ЄС.
Чи буде ефективною діяльність АРМА – покаже час, але вже зараз є підстави стверджувати, що цей орган є важливим та необхідним елементом механізму розшуку та повернення незаконно виведених активів. Для прикладу, у своєму звіті за 2017 рік АРМА зазначає, що в межах міжнародних заходів за запитами національних правоохоронців ним було розшукано та виявлено, серед іншого, 901,2 млрд грн, проінвестованих у цінні папери, 329 земельних ділянок, 325 квартир, тощо, за рахунок яких можуть бути компенсовані завдані кримінальними правопорушеннями збитки.
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що проблема розшуку незаконно виведених за межі України активів не викликає особливих занепокоєнь. Національні та іноземні установи в умовах світової глобалізації та невпинного руху до тотальної прозорості переміщення активів наділені ефективним інструментарієм для їх розшуку та арешту. Натомість повернення таких активів до України є проблематичним, оскільки напряму залежить від національної судової системи, яка, поки що, не відповідає вимогам сучасності, зокрема в частині швидкого та ефективного правосуддя та притягнення винних осіб до відповідальності.
Фото: Генеральна прокуратура України