Україна вийшла на рекордні показники врожаю – станом на 19 листопада вже обмолочені зернові та зернобобові культури на площі 14,3 млн га (що складає 96% до прогнозу) та намолочено 66,4 млн тонн зерна. Це вже перевищує попередній рекорд, зафіксований у 2016 році, коли було зібрано 66 млн тонн зернових. Ігор Петрашко, заступник генерального директора UkrLandFarming, розповів iAgro, за рахунок чого це стало можливим і що заважає збільшити врожай до 100 млн тонн.
В останні роки врожай зерна в Україні залишався на більш-менш стабільному рівні. Цьогорічний рекорд, на мою думку, зумовили перш за все погодні умови – хоч і не найкращі для ранніх зернових, але виключно сприятливі для кукурудзи, яка і забезпечила максимальний вал. Інших факторів, які б принципово вплинули на зростання врожаю – більш сучасне обладнання у аграріїв, технології чи щось інше – не було.
Якщо пам’ятаєте, врожайність зернових в Україні в 2007-2009 рр. постійно «скакала». Але в середині нульових почали потрохи зростати інвестиції в сільське господарство – не тільки холдинги, але і всі інші виробники закупили нове обладнання, нові засоби захисту рослин, вкладали гроші в обробіток землі. Сума інвестицій за короткий період сягнула мільярдів доларів, і це дало ефект у вигляді зростання врожаїв.
Цьогорічний рекордний показник врожаю це, звичайно, не межа. Але щоб перейти на наступний рівень врожайності, і досягти європейських показників, треба пережити ще один інвестиційний бум, який був у нас в 2007-2010 рр. Всі розуміють, що Україна може виробляти 80-100 млн тон зерна, але на даний момент це вимагає величезних довгострокових ресурсів. Південь України потребує зрошення, потрібне збільшення інвестицій в робочий капітал – в засоби захисту рослин, в техніку, в добрива, в культуру обробітку, в потужності для зберігання врожаю та його транспортування. Умовно кажучи, Україна вже пересіла з «Лади» на Volkswagen, але щоб сісти в Mercedes, треба додатково витратитись.
На певному етапі інвестиції в АПК призупинились. Це відбулось з декількох причин, перша з яких – стагнація світових цін. Останні 5-6 років світовий рівень цін – дуже низький. До прикладу наведу кукурудзу, ціна на яку колись була 320 дол./т, а зараз – лише 160. Україна тут не в унікальних умовах, ціни однакові для всіх – і для США, і для Європи, і для нас.
Тому друга причина, і на мою думку, вона є для нас основною, яка стримує зростання врожаїв – відсутність фінансування. Наприклад, у Євросоюзі агровиробники можуть спокійно отримувати кредити на 20 років під 1-1,5%, і це логічно, тому що дорогі проекти не окуповуються швидко. У нас же фінансування зі ставкою під 25-29% у гривні ніхто дозволити собі не може. Сьогодні кредити беруть максимум на 3-6 місяців, щоб перекрити ліквідність. Щоб ми були конкурентні з ЄС, гривневі позички мають бути під 3-4%, і довгостроковими, на 10-20 років. Тоді б ми могли вийти на врожай і 110 млн тон.
Є різниця і в дотаціях – вони в Євросоюзі більш дієві, європейські фермери отримують прямі дотації – і на голову худоби, і на гектар ріллі. У нас же аграрії швидше самі дотують державу, і вона цим користується, враховуючи, що інші галузі, крім IT і АПК, в Україні зупинились.