Окружний адміністративний суд Києва визнав незаконним внесення лося до Червоної книги і, відповідно, заборону полювання на нього — протиправною. Таке рішення було прийнято за позовом ТОВ «Метос», яке вже не вперше судиться з Мінекології, прагнучи домогтися дозволу полювання саме на лося.

Лосю вдалося пробути в Червоній книзі України трохи більше року: 9 листопада 2017 го на засіданні Національної комісії з питань Червоної книги було прийнято рішення взяти його під охорону. Однією з основних причин, по якій суд скасував внесення цієї тварини в число червонокнижних, стало те, що «Нацкомісія не привела жодного наукового обгрунтування свого рішення і не вказала чітких даних про чисельність його популяції в Україні та її динаміку». Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак вже заявив на своїй сторінці в Facebook: він не згоден з таким судовим рішенням, і пообіцяв, що міністерство його оскаржить.

У підсумку «доля лося» стала приводом для безлічі дискусій на різних рівнях інформпростору, в яких як мисливці, так і активісти-зоозахисники висувають свої вагомі аргументи. iAgro опитав представників двох протилежних думок з цього питання і постарався дізнатися, яка ж чисельність лося в Україні і чи можна відкривати полювання на нього.

Василь Новицький,
виконавчий директор Всеукраїнської мисливспілки:

Відповідно до закону «Про Червону книгу України», внесення будь-якого виду в неї передбачає попереднє глибоке дослідження динаміки і стану популяції, чого не було зроблено Міністерством екології.

На мою думку, чисельність лося достатня, щоб дозволяти полювання. На питання про те, яка його чисельність для України є оптимальною, на сьогодні вам не зможе відповісти жоден еколог і мисливствознавець. Вчені інституту зоології в 2009 році досліджували популяцію лося, яка на той час становила 4,6 тис. особин. Вони порахували, що при такій кількості заносити його в Червону книгу недоцільно. Тоді чому ж стало доцільним занести його після того, як за останні 10 років популяція виросла на 46% — до 6,4 тис. особин?

До того ж, в Україні лось харчується не тільки в мисливських угіддях, а й на об’єктах природно-заповідного фонду, в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, де, за неофіційними даними, сьогодні його налічується близько 4 тис. Ми вважаємо, що загальна чисельність лося в Україні взагалі може досягати і більш 10 тис. Але тоді виникає питання до Мінекології: чому він не виконує свої обов’язки, не веде підрахунок тварин, а користується нашими даними?

Коли псевдо-екологи кажуть, що у нас в кінці 1980-х популяція лосів налічувала 17 тис. (тварини мешкали в Миколаївській і Одеській областях та навіть забігали в Крим), а тепер їх чисельність знизилася в чотири рази, виникає питання: а чи була така велика чисельність позитивом? Основна лісовідновлювальна порода в Україні — сосна, а лось дуже любить верхівки молодих сосен. Він відкушує верхівку, і дерево засихає. Там, де висока щільність лося, лісовідновлення падає в рази, і лісове господарство зазнає великих збитків. Тому багато лосів — це негатив. А хто буде відповідати за відновлення лісів?

Про збільшення чисельності лося в Україні свідчить і зростання кількості ДТП за участю цих тварин: більше 20 аварій і два смертельних епізода за останні два роки.

Для прикладу, в Швеції з 300 тис. лосів щорічно відстрілюється 100 тис., але при цьому через високу щільність цих тварин спостерігаються пошкодження 77% лісових насаджень. А в Україні не можна стріляти більше 10% популяції в рік при мінімальному приросту 15-25%. Але чому ж у Швеції популяція лося так добре відновлюється в порівнянні з Україною? Відповідь — тотальне браконьєрство в Україні, якого Швеція і не бачила.

Нам потрібно в першу чергу боротися з браконьєрством, і мисливці — двома руками «за». Ми за те, щоб лосі жили, і їх популяція процвітала. Наприклад, за 2017 рік через більш 3 тис. протоколів на браконьєрів екологами було складено лише 9% протоколів, тоді як 91% – лісниками-єгерями. Виходить, що у екологів рівень охорони тварин в десять разів слабкіше, ніж у мисливців.

За останні 10 років мисливські види тварин, поміщені в Червону книгу, були відправлені у «червону могилу». Наприклад, рись – у Червоній книзі з 1994 року, але за останні 10 років її чисельність впала на 7%. Зубр – з 1980 року, і тоді його було 1,5 тис., а зараз – 200 голів, і тільки за останні 10 років його чисельність знизилася на 22%. Бурий ведмідь – з 2003 року, а за 10 років його популяція скоротилася на 13%. Мораторій на полювання на лося був запроваджений на період з 1996 по 2006 рік, але мораторій ми заходили з поголів’ям 8 тис., а вийшли – з 4 тис. За час мораторію ми втратили половину популяції. Чому? Тому що нікому було його охороняти.

Сергій Межжерін,
доктор біологічних наук, професор,
завідувач відділом Інституту зоології НАН України:

Питання про внесення лося до Червоної книги вирішувалося шляхом голосування на Комісії з питань Червоної книги, яка збирається під головуванням віце-президента Академії наук України. За внесення лося до Червоної книги проголосувало 26 членів комісії з 31. Саме вчені оцінювали достовірність і науковість даних, на підставі яких було прийнято таке рішення, а не судді і адвокат.

Питання про чисельність лосів і про те, як буде відновлюватися їх популяція, вирішується шляхом наукового голосування на національну комісію, і більш компетентного наукового співтовариства з цього питання в Україні не існує. І суд не може такі речі скасовувати.

У даному випадку суд перебрав на себе занадто багато повноважень, тому що він не має права вирішувати: достовірні результати наукових досліджень чи ні, дослідження проведені в достатньому обсязі чи ні. Суддя не може визначати рівень науковості, це не його компетенція. Він може говорити, що не було кворуму комісії, або була порушена процедура (наприклад, проведено відкрите голосування, тоді як за процедурою потрібно проводити таємне) або ще щось. Ніякий суд ніколи мені не доведе, що лося в країні дуже багато.

Лось раніше був поширений по всій території України, крім Криму, але за станом на 2009 рік він зберігся тільки на півночі Лісостепу — на півдні Лісостепу його вже не було. А на даний момент його і в Лісостепу вже взагалі немає, він залишився тільки в Лісовій зоні, до того ж — в північній її частині.

За офіційними даними, чисельність лося впала в 2,5-3 рази. Для нас принципово важливим є саме те, що лосів стало різко менше, тоді як в сусідніх країнах зі схожими природно-географічними умовами — Білорусі, Польщі, Латвії, Литві, Естонії — чисельність цієї тварини в 3-7 разів вище, ніж в Україні. Хоча ми за наявними лісових ресурсів цілком перевищуємо ці країни, але маємо дуже мало лося. Чому? Тому що ми його погано охороняємо. В Європі лося давно б уже не було, якби його не охороняли жорсткими методами і не ввели мораторій на відстріл, який діяв протягом 40 років.

У нас в інституті є лабораторія мисливських тварин, співробітники якої прекрасно знають ситуацію. І ось вони кажуть, що ареал проживання лося за останні 10 років значно скоротився. Якщо раніше лось був у Черкаській та Вінницькій областях, то зараз його там немає. І на Київщині його взагалі немає. Хоча раніше будь-який експедиційний виїзд в ліси півночі Київської області — це зустріч з лосем або слідами його життєдіяльності, а зараз сліди життєдіяльності можна зустріти тільки при кожній десятій поїздці, а самого лося ми зустрічаємо один-два рази на сезон.

Ще на початку 1990-х на Чернігівщині лось був промисловим видом: за день відстрілювали шість тварин, заморожували і відправляли до Фінляндії. Але вже в 2000 році мисливці, яким я довіряю, говорили, що лось падав тільки в п’ятий-шостий загін, а зараз вони зустрічають лося раз на півроку. По Львівській області зараз налічується близько 500 лосів, тоді як в 1991 році в рік тільки відстрілювали 500 лосів, тобто їх було близько 3 тис.

Внесення лося до Червоної книги дозволяє різко посилити охорону. Ми домоглися того, що штраф за незаконний видобуток досягає 120 тис. гривень. А коли ми тільки починали боротися за нього 1,5 роки тому, штраф був всього лише 20 тис. гривень.

Якщо лося охороняти, то через 10 років його буде 10-15 тис. голів, і тоді його можна буде офіційно відстрілювати в рік не за 300 голів, а по 1-2 тис. Але ті, хто виступає за виключення його з Червоної книги зараз, не можуть потерпіти, вони просто б’ють копитом.

Спроби підняти чисельність лося тривають вже років 15. Мисливці та Агентство лісового господарства нам весь час розповідають, що вони все для цього роблять, але у них нічого не виходить. А не виходить тому, що вони, використовуючи дозвіл на полювання, прикривають браконьєрство.

У нас же завжди так: на одне законно зрубане дерево буде три зрубаних незаконно, а на одну тонну офіційно спійманої риби буде дві тонни неофіційною. І на одного офіційно убитого лося буде ще два застрелених неофіційно.

Я ж знаю, як у нас ведеться полювання на лося. Воно супроводжується масою порушень — ліцензії підробляють, їх не закривають, в них вписують цифри олівцем, потім стирають і пишуть нові. Офіційне полювання у нас дозволяє прикрити масу «чорних» справ.

Наша співробітниця поїхала в експедицію в національний парк на кордоні Сумської і Чернігівської області, в якому були лосі. Два лося вийшли з парку, підійшли до мисливського господарства, і їх тут же розстрілювали. Або інший приклад: варто тільки лосю перейти з Білорусі на територію України, і у нас відразу — мисливці на аеросанях, через кілометр-два його наздоганяють, адже по снігу у лося немає шансів піти від аеросаней. Постріл — і все.

Лось — дуже розумна тварина, але полювання на нього — свавілля і дурість. Тому що ніякого мисливського азарту тут немає: це, вважайте, корова, в яку кожен дурень потрапить.

Тому ми і говоримо, що такий інструмент, як занесення в Червону книгу, на сьогодні недієвий. Вам зараз в Мінекології ніхто не скаже, які є державні програми з відновлення популяції рисей, зубрів, ведмедів, яке фінансування виділяється на їх охорону, охорону середовища їх проживання. Цього нічого немає.

У розвинених країнах завжди ведеться перехресний моніторинг: рахує міністерство, рахують екологи, а потім звіряють підрахунки. Ми двома руками за те, щоб Мінекології моніторило популяцію або брало участь у визначенні якості угідь та оптимальної чисельності тварин. Коли більше року тому лося занесли в Червону книгу, міністр екології Остап Семерак обіцяв, що буде розроблена програма по збереженню популяції, а його чисельність – підрахована. Але за цей час підрахунок не проведено, ні програми немає. Занесли в Червону книгу, попіарилися на цьому – і забули.

Законом дозволено відстріл не більше 10% лося, але, якщо подивитися статистику, ми ніколи не відстрілювали більш 3-4%. На сьогодні надходження від полювання є єдиним джерелом коштів на природоохоронні заходи. Державна ліцензія на відстріл лося коштує 2 тис. гривень, саме полювання в залежності від господарства може коштувати орієнтовно 20-30 тис. гривень за умови, що звір видобутий, а якщо ж ні, то мисливці можуть заплатити лише частину цієї суми. І ось на ці гроші і ведеться робота з зимової підгодівлі всього поголів’я тварин, а не тільки тих 10%, яких можна відстріляти.

При цьому мисливський бізнес зовсім не грошовий – за 2017 рік окупність мисливського господарства склала 46%. Тому це не стільки заробіток, скільки надходження хоч якихось грошей, щоб охороняти тварин.