Вчора, 14 листопада, Ірак оголосив, що хоче розплатитися з Іраном за газ своїм продовольством. Необхідність бартерної угоди викликана санкціями, які на Іран наклали Сполучені Штати. Оскільки поставки іранського газу вкрай важливі для Іраку (від цього залежить значна частка виробництва електроенергії в країні), то він готовий надати Ірану в якості оплати продовольство і гуманітарні товари.
Бартер як форма торгівлі отримав велике поширення на території країн колишнього СРСР на початку 1990-х. Засновник компанії Glencore Марк Річ, який багато років вів бізнес у СРСР, а пізніше — в Росії, згадував про одну з бартерних угод на суму 100 млн доларів. Ланцюжок поставок товарів був наступним: його компанія закупила цукор-сирець в Бразилії, рафінував його на цукрових заводах в Україні, потім цукор обміняли на нафту з Сибіру, нафту обміняли на мідну руду в Монголії, руду відправила в Казахстан, де з неї виплавили мідь, а вже мідь з хорошим прибутком була продана на світовому ринку. Марк Річ у своїх спогадах зазначав, що оскільки в країнах колишнього СРСР були складності з валютою, вони возили долари, необхідні для провертання угод, розфасованими по ящиках у своєму вантажному літаку.
Однак і в сучасному світі країни все ще користуються середньовічним методом торгівлі, якщо використати валюту важко.
iAgro згадав ще кілька випадків, коли розрахунки продовольством застосовувалися на рівні цілих держав.
В кінці минулого століття реципієнтом продовольчих поставок в обмін на енергоносії, що видобуваються в країні, виступав сам Ірак. Програма «Нафта в обмін на продовольство» була ініційована ООН в 1995 році і тривала до кінця 2003 року. Вона дозволяла Іраку, що знаходиться в міжнародній ізоляції, реалізовувати видобуту в країні нафту, отримуючи натомість продукти харчування, медикаменти та інші предмети, необхідні простим громадянам. Але при цьому країна була обмежена в можливостях нарощувати свої збройні сили. Іракському уряду дозволялося отримувати тільки ті товари, що не підпадали під ембарго. Так, продукти харчування постачалися негайно, а запит на фолієву кислоту розглядався до півроку. Продукція, потенційно придатна для використання у військовій промисловості, не постачалася ні в якому разі. Згодом Ірак ініціював кілька судових розглядів, вимагаючи відшкодування шкоди, яка була завдана йому махінаціями великих компаній, які брали участь в цій програмі.
В середині 1990-х років Росія запропонувала Нової Зеландії погасити борг за поставки молока поставками військової техніки, в переліку якій фігурували не тільки винищувачі і танки, але навіть підводний човен. Поставки з Нової Зеландії в СРСР продукції тваринництва — молока, м’яса та вовни — почалися ще з 1944-го. З кожним роком їх обсяг все зростав, поки СРСР не став п’ятим за величиною імпортером продовольства з цієї країни. З 1993 року борг за постачання продовольства став накопичуватися і до 1998 досяг 100 млн доларів.
У списку країн, які розплачуються зброєю за продукти харчування, Росія фігурує досить часто. Наприклад, на початку цього року РФ і Індонезія підписали контракт на поставку 11 винищувачів Су-35 на суму 1,14 млрд доларів, половина яких буде оплачена індонезійським продовольством і сільгосптоварами — чаєм, кавою, пальмовою олією і каучуко
У лютому 2008 року Єгипет і Сирія домовилися про обмін партіями продовольства — Сирія повинна була поставити 176 тис. тонн пшениці, а Єгипет — 102 тис. тонн рису. Військовий конфлікт в Сирії тоді ще не розгорівся (він почався тільки в 2011 році), а ось Єгипет мав серйозні економічні проблеми, які викликали труднощі із забезпеченням населення їжею.
У нинішньому році в ЗМІ фігурував ще один епізод «міждержавного бартеру». Цього разу в пшениці вже потребувала Сирія, яка перебуває в епіцентрі військових дій і під західними санкціями. Пікантності ситуації додає той факт, що зернові повинні бути поставлені з Росії, також обмеженою санкціями Заходу, а вирощені — в Криму, за анексію якого в України РФ цим санкціям і піддалася. Як з’ясували в своєму розслідуванні журналісти Reuters, для перевезень зерна використовуються підсанкційні сирійські суди, які пристають прямо до берегів Сирії — на російську військову базу в Тартусі. Ще частина поставок направляється через територію Лівану. Дещо раніше сирійський уряд озвучував свої плани за три роки придбати в РФ близько 3 млн тонн зернових. Але оскільки у валютних запасах країна зараз обмежена, то розплачуватися за зерно Дамаск буде оливковою олією і овочами.