На 4 лютого 2019 року в Окружному адміністративному суді м.Києва намічено засідання за позовом мисливського господарства ТОВ «Метос», яке домагається скасування наказу Міністерства екології та природних ресурсів «Про внесення лося до Червоної книги». Але це тільки один із судових процесів, що стосуються відновлення полювання на лося. Ще 13 грудня 2018 року Мінекології подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адмінсуду Києва про виключення лося європейського з Червоної книги України. Розгляд апеляційної скарги також очікується в лютому.

Найбільш гостра суперечка між представниками природоохоронних організацій і мисливцями ведеться навколо питання про чисельність цієї тварини в Україні — зростає його популяція або падає? Представники природоохоронних організацій стверджують, що лося в Україні залишилося всього лише 1,5-2 тис. особин, представники мисливського спільноти оперують цифрами в 6-6,5 тис.

Обидві сторони вже щосили готуються захищати свої позиції в судах. 31 січня прихильники заборони полювання організували круглий стіл «Чи жити лосю в Україні?», на якому свою позицію намагалися заявити і представники мисливської спільноти. До бійки справа не дійшла, але виступи були емоційні та суперечка йшла на підвищених тонах. iAgro вибрав найкрасномовніші тези з виступів протиборчих сторін.

Сергій Межжерін,
доктор біологічних наук, професор,
завідувач відділом Інституту зоології НАН України:

Я уявляю думку комісії по Червоній книзі, і хочу сказати про причини, які спонукали вчених проголосувати трьома чвертями голосів за внесення лося до Червоної книги. Відповідно до закону про Червону книгу, підставою для внесення будь-якої тварини в Червону книгу є достовірні дані про його чисельність. За три останніх життєвих цикли (оскільки лось дозріває дев’ять років, то потрібно дослідити дані за 27 років) ми маємо 2,5-3 кратне зниження популяції лося. Багато це чи мало — визначають вчені на національній комісії.

Міжнародний союз охорони природи (МСОП) говорить, що, якщо відбувається зниження чисельності тваринного в 2-3 рази, цього достатньо, щоб внести тварину в категорію вразливих і включити до Червоної книги. Ми мали всі підстави для включення лося до Червоної книги.

Якщо ще 15-20 років тому під час будь-якого виїзду в лісову зону Київської області можна було побачити лося, то зараз він в цих місцях зустрічається раз на рік.

Що стосується щільності популяції, то в заповідниках вона становить 0,5 особини на 1 тис. га площі. Мінімальна щільність популяції (а не окремих забрівших особин) становить 1,5 особини на 1 тис. га. Для порівняння: в Гомельській області Білорусі щільність 2,5 особини на 1 тис. га, в Брестській області (Білорусь) — 1,5 особини на 1 тис. га, а в сусідній Рівненській області — 0,5 особини.

У Білорусі, за офіційними даними, налічується 36 тис. голів лося, за неофіційними — 43-46 тис., а в Україні — 6 тис. голів. Можна було б подумати, що в Білорусі якісь особливі умови для лося? Ні це не так. За радянських часів добре було поставлено облік, і вважалося, що в Білорусі ресурси лося складають 2,2%, в Україні — 2,1%, в Латвії — близько 2%, в Литві — 1,7%, в Естонії — 1, 1%. Але зараз в Латвії — 15 тис. голів, в Литві — 12 тис., в Естонії — 12 тис., а в Україні — лише 6 тис. голів.

Ареал проживання лося в Україні скоротився рази в три. Якщо в 2009 рік були стійкі сім’ї лося в Черкаській області, то зараз на південь від Києва є тільки окремі заходи лося — популяцій і сімей немає.

Є неправильне уявлення, що лось — це лісовий вид. Насправді, це вид водно-болотних угідь. Тому що в літній період для нього перш за все потрібні болото і плавні — там він ховається від вовка. На жаль, ця екосистема йде з України, ріки висихають. Моделювання, проведене Інститутом зоології, показує, що через мінливі умови до 2020 року лося в Україні не буде, а до 2050 року він зникне не тільки в Україні, але і в південній Білорусі.

Є ТОП-5 видів, які вимагають включення в Червону книгу. Це — осетрові, дрохва, бурий ведмідь. І лось — один з найбільш добре обґрунтованих в науковому і фактологічному планах видів, які потребують включення. Тому, якщо судове рішення у лося буде несприятливим, і він буде виключений з Червоної книги, нам ніщо не заважає, врахувавши зауваження суддів, знову внести його до Червоної книги.

Євген Червоненко,
екс-міністр транспорту і екс-губернатор Запорізької області, мисливець:

Я хочу сказати, як людина, як чиновник першої категорії, як співвласник одного з мисливських господарств. Питання про полювання на лося вже стало національним. Мисливці і власники мисливських господарств роками інвестували в цей бізнес мільйони. На сьогодні по країні в мисливські господарства щорічно вкладають мінімум 400 млн гривень.

Ось жорстока правда: поголів’я тварин, занесених до Червоної книги, скорочується катастрофічно, тому що в умовах капіталізму охороняти, лікувати і годувати тварин, занесених до Червоної книги, ніхто спеціально не буде. У тому числі і Міністерство екології та природних ресурсів.

Ми самі ловимо браконьєрів. І благаємо чиновників: посилити відповідальність за браконьєрство до рівня кримінальної, як в інших країнах. А хто у нас браконьєри? Прокурори, поліція, судді, голови райадміністрацій. Проста людина [полювати на лося] не піде.

Я вірю цифрам Держкомстату: у нас поголів’я лося збільшується. І є цифри, скільки на охорону природи витратили «приватники», а скільки — Мінекології.

Мисливці, на відміну від активістів, дійсно люблять природу. І те, у що вони вкладають гроші, вони охороняють, як свій будинок. Я міг би вам дати дані, скільки в цьому році, який щойно розпочався, завезено оленів і косуль, і скільки їх випущено на природу. Моліться на тих, хто вкладає 20 млн доларів у свою країну, випускаючи і охороняючи тварин. Але ж ці люди могли б їхати в іншу країну, в ту ж Угорщину, в ту ж Польщу, в ту ж Африку, і витратити ці гроші на справжнє полювання.

Сучасне полювання — це, крім старовинної культури, ще й величезна частина сільського господарства, це та ж ферма, тільки з величезним ареалом. Це ще і економіка.

Не принижуйте мисливців, не робіть нас ідіотами. Ідіоти не мають грошей, щоб витрачати на свою батьківщину, коли будь-який браконьєр з «ксивою» може заїхати і вбити тварину. У всьому світі полювання — це бізнес, і тільки в умовах капіталізму можна зберегти тварин.