Кредит під заставу майбутнього врожаю — зручний інструмент фінансування для аграріїв, у яких банківське фінансування покриває лише 15% витрат на виробництво. За цим механізмом позичати можна лише під зернові, а кредитори не мають ніякого захисту перед недобросовісними боржниками.

У 2018 році аграрії отримали по аграрним розпискам 6 млрд грн — це рекордний результат за останні п’ять років. При цьому 51% грошей було отримано від постачальників матеріально-технічних ресурсів. Таким чином, частка аграрних розписок у фінансуванні АПК досягла 5%. Про це 21 березня розповіла заступник міністра аграрної політики Олена Ковальова під час круглого столу в парламенті «Проблемні питання використання майбутнього врожаю в якості застави».

Питання фінансування для аграріїв стоїть завжди гостро, тому вони змушені шукати будь-які способи залучення грошей. Наприклад, як заявив заступник міністра аграрної політики Володимир Топчій, вартість посівної кампанії 2019 року щодо 2018 року зросла майже на 20 млрд грн або до 135 млрд грн. Аграрії мають лише 120 млрд грн власних грошей. Банки позичать лише 10 млрд грн, тому ще 5 млрд грн потрібно буде займати в інших комерційних структур.

Брак банківського кредитування для аграріїв — проблема давня, тому механізм аграрних розписок може стати повноцінною альтернативою позикам у банках. Але, щоб це сталося, потрібно усунути кілька прогалин в законодавстві, підкреслили учасники круглого столу.

Банки не бачать застав

Якщо спиратися на відкриті дані Нацбанку, ситуація з кредитуванням аграріїв виглядає наступним чином. У 2018 році АПК отримав у кредит 71 млрд грн, з яких фермерам дісталося тільки 6 млрд грн, а сільськогосподарським кооперативам — 9 млн грн. Всього на частку аграріїв прийшлося 7,9% від загальних обсягів кредитування українського бізнесу в минулому році. Цього мало, якщо спиратися на порівняння з часткою агросектору в структурі ВВП України — понад 15%.

Обсяг кредитування аграріїв в 71 млрд грн невеликий також щодо 460 млрд грн сумарних витрат на виробництво агропродукції в 2018 році. Залучені ззовні гроші склали в цілому лише 15% від загальної суми, витраченої на агровиробництво, для фермерів цей показник становить і того менше — 10%.

Теоретично, проблема банківського фінансування вирішувана, якби аграрії мали досить майна, яке можна використовувати як заставу, сказав народний депутат Олег Кулініч. «З технікою все більш-менш зрозуміло, її банки охоче беруть під заставу. Але техніка старіє, відбувається амортизація, і цього явно недостатньо, щоб задовольнити потреби у фінансуванні», — підкреслив нардеп.

Аграрії могли б віддавати банкам в якості застави корпоративні права. Але для цього потрібно отримати відповідне судове рішення, «якого доведеться дуже довго чекати», говорить партнер компанії Sofiya Law Firm Олександр Поліводський. Теоретично, предметом застави міг би стати узуфрукт — право користування і отримання прибутку з чужої власності. Але на практиці подібну ідею буде дуже важко реалізувати, вважає він. «Складно уявити собі такий масовий банківський продукт, як заставу права оренди з низькою процентною ставкою. Така форма кредитування за своєю ефективністю ніколи не наблизиться до застави ріллі, що стане можливим лише після скасування мораторію на продаж сільгоспземель», — підкреслив експерт.

Власне, через «заморожений» ринок землі аграрії не можуть здавати банкам під заставу кредитів ріллю як свій найцінніший актив. Тому, в даних умовах агробізнес змушений шукати будь-які шляхи залучення фінансування. І якщо в наступні два роки «земельний мораторій» не буде скасовано, механізм кредитування через аграрні розписки отримає вимушений «поштовх», зазначив експерт із земельних питань Українського клубу аграрного бізнесу Роман Граб.

«Національні особливості» аграрних розписок

Втім, як кажуть експерти, аграрії не зможуть збільшити обсяги кредитування за механізмом аграрних розписок, поки не будуть усунуті істотні розбіжності в законодавстві. Наприклад, за словами в.о. голови аграрного комітету ВР Олександра Бакуменка, закон «Про аграрні розписки» дозволяє кредитору збір закладеного врожаю. Але за земельним законодавством, самостійно користуватися ділянкою ріллі, в тому числі збирати урожай, може лише землекористувач. Кредитор не має ніяких прав на будь-яке користування земельною ділянкою, в тому числі і збір закладеного врожаю.

Також, каже Бакуменко, є розбіжності і з питання переходу права на врожай кредитору, якщо орендар ділянки раптом змінився. «Згідно із законом, колишній орендар повинен повідомити новому орендарю, що урожай на ділянці закладений. Але що робити, якщо цього не відбулося? Адже кредитор не зможе зібрати врожай, відданий під заставу», — підкреслив в.о. голови аграрного комітету.

Олег Кулініч додає: права кредитора також не захищені, якщо боржник переведе на підставну особу оренду ділянки, на якій росте закладений урожай — щоб не повертати борг. Виходом з подібної ситуації, на думку Олександра Паліводского, могли б стати зміни в законодавстві про оренду землі, які б чітко визначали власника врожаю і дозволяли б власнику збирати вирощене навіть після закінчення терміну договору оренди земельного наділу.

Законодавство також має передбачати норму, яка дозволяє кредитору стягувати як заставу майбутній урожай наступного року, якщо вимоги по кредиту не були задоволені з поточного врожаю, вважає юрист.

На думку Поліводського, удосконалити механізм аграрних розписок могло б розширення можливих предметів застави. Поки що стаття 7 закону «Про аграрні розписки» створює оманливе враження, що запорукою можуть бути лише зернові. «Механізм кредитування можна поширити і на приплід тварин і плоди багаторічних рослин», — переконаний Поліводський.