В цілому, весь минулий рік уряд в агросекторі проводив земельну реформу в класичному її розумінні. Тобто не вводив ринок, а планомірно закривав проблеми, які накопичилися і не вирішувалися десятиліттями.
Безумовне досягнення — це передача земель постійного користування фермерам. Його можна поставити в заслугу цьому Кабміну. Передача земель в розпорядження ОТГ— поки не готовий оцінити, треба дивитися за підсумком. Я вважаю, що це правильний крок, і землями повинні розпоряджатися на місцях. З іншого боку — все частіше чутно, що деяких сільських голів та голів ОТГ почали підгодовувати великі латифундисти.
Концепція розвитку фермерства. Вона прийнята — це добре, Кабмін взяв на себе якісь зобов’язання. Процес йде, хоч не так швидко, як нам хочеться, і не в повному обсязі. Я можу підтвердити, що наш профільний заступник міністра і виконуючий обов’язки міністра — лобісти інтересів фермерів. Всі інші працівники, кого б не взяв, гальмують процес — це просто біда. Знаю, що і Мартинюк, і Шеремета буквально на підвищених тонах ставили завдання підлеглим підтримувати фермерів. А ті наступного дня все одно приходять і кажуть, що фермерство — це не світлий шлях нашого майбутнього.
Найважливіше, що сталося за останній рік в АПК — це те, що перестали ставити на чільне місце тільки цифри. Нарешті визнали, що головне в селі — це селянин. І ринок, і економіка, і техніка, і технологія — все повинно крутитися навколо селянина. А раніше було, що селяни, їх кров і піт, — все повинно крутитися навколо економіки. Ми добре працюємо для того, щоб добре жити, щоб забезпечити хороше життя перш за все собі. А до цього все кричали, що ми живемо, щоб економіку розвивати. Це крутий поворот в риториці Міністерства: в першу чергу, що головне — це якість життя селянина в сільській місцевості.
Важливо, що не піддалися на тиск МВФ, Світового банку і не форсували земельну реформу. Ринок — це лише інструмент. Головне — спочатку створити, виховати покупця цієї землі.
З невирішених проблем — аграрне рейдерство. Всі чомусь вважають, що рейдери — це звичайні бандити. Але це не так. Якщо по одній і тій же схемі рейдери обкрадають сільгоспвиробників, а реєстратор або нотаріус визнає свідомо очевидні фальшиві докази, а Мін’юст не бачить цього, значить міністерство було головним «кришувальником» рейдерських атак. І призупинилося рейдерство не завдяки Мін’юсту. А коли фермери взяли зброю і почалося пряме збройне зіткнення, — це змусило стихнути і рейдерів, і їх опікунів. Маленькі гравці потроху висуваються вперед. Погано це чи добре — але це факт. Фермерів знищували скільки років, але ми виживали. А не дайте нашим Бахматюку або Косюку один раз дотацію — і все, вони провалилися. Так за ким майбутнє?
Гройсман не диктував нам, не розповідав, що робити, а все-таки визначав разом з нами. І він, і Мартинюк питали — «Як ви хочете?», «А як буде краще?». З усіх попередніх прем’єрів так багато для фермерів зробила тільки Юлія Тимошенко. У 2009-2010 рр. вона дуже багато допомагала. Різниця в тому, що Юля також запитувала: «Що ви хочете, як ви хочете, куди ви хочете» і фінансування йшло, — це були правильні елементи, але комплексного бачення не було. А Гройсман розпочав з мети, з прийняття концепції. Я особисто доповідав на засіданні Кабінету міністрів, на якому прийняли програмний документ «Концепція розвитку фермерства України». Зараз багато говорять, що фермерам дали мільярд. Але спочатку була концепція, а гроші вже йшли під неї.
Інші Кабінети міністрів для аграріїв нічого не робили. Тільки намагалися знищити фермера. Фермери були в перших рядах Помаранчевої революції, а що лідери Помаранчевої революції нам відповіли? Забули, віддали на відкуп міністру, який почав відновлювати радгоспи. Але ж від особистості дуже багато залежить, чи як ще кажуть — від політичної волі. Так є і буде. Якщо Тимошенко хотіла допомогти — то вона допомагала, і так-сяк, але в неї виходило. Якщо Гройсман захотів почути фермерів, то він і почув, і знайшов людину, яка веде міністерство — іноді всупереч бажанню всіх працівників цього міністерства.